Через два роки після початку вторгнення в Україну і через два роки після його попереднього інтерв'ю з The Portugal NewsМаркос Кастільо, власник компанії Platinum Auto Sales, що займається продажем розкішних автомобілів в Альмансілі, визнав, що "я був занадто емоційно залучений, і хоча я знав, що зроблю це знову, коли все закінчиться, тепер я розумію, для чого існують такі організації, як Червоний Хрест". Маркос, який переїхав до Португалії у 2011 році, їздив в Україну і назад, щойно розпочався конфлікт, намагаючись допомогти якомога більшій кількості людей, і востаннє відвідав її у липні 2022 року, коли вирішив згорнути свою діяльність, оскільки допомагав усім, кому міг допомогти.

У 2022 році, коли почалося вторгнення, Маркос відчув бажання негайно зробити щось, щоб допомогти. Не маючи жодного зв'язку з Україною, окрім двох своїх українських співробітників, з якими він ніколи не обговорював політику, як стверджував сам Маркос, він прийняв рішення, що повинен діяти негайно. "Я не мав жодного уявлення про те, що я роблю, коли сів у літак з 30 000 євро готівкою в руках". Він сказав: "У мене навіть не було плану".

Прибувши на місце події, він зіткнувся з близько трьома тисячами жінок і дітей, які просто сиділи під ковдрами, виглядали шокованими і чекали на допомогу. Маркос розповів, що доклав зусиль, щоб допомогти тим, хто виявився в найбільшій потребі, і оплатив їх транспортування до Польщі та проживання в готелі. Зрештою, він платив 6 000 євро на день за проживання близько 150 гостей. "Я був щирим, я не знав української мови, тому найняв перекладача і просто почав впускати людей до готелю. За три дні у мене було 150 осіб".

Через деякий час Маркос був змушений попросити про допомогу, зрозумівши, що не може собі дозволити продовжувати платити 6 000 євро на день. На місце події відправили знімальну групу "Доброго ранку, Британії", щоб висвітлити цю подію, і йому дали десятихвилинний ефір на англійському телебаченні в прайм-тайм. Він прокоментував це так: "Це була величезна історія", додавши, що після цього він почав отримувати допомогу від друзів та інших людей. "Я витратив 450 тисяч євро, і, напевно, третину з них я отримав назад у вигляді допомоги від великих друзів, але це все одно було надзвичайно дорого. Мені довелося продати деякі особисті речі і серйозно попрацювати, але врешті-решт я зібрав гроші", - зізнався він.

Весь цей досвід, який, за його словами, "змінив життя", також частково став "кошмаром", оскільки він почав "постійно отримувати дзвінки від людей, які просили грошей". Маркос розповів, що "спочатку я просто відповідав "так", але потім я зупинив себе, щоб подумати, і врешті-решт дійшов висновку, що я не контролюю те, що роблю", додавши, що "вони просто дзвонили мені і просили грошей, мені було неприємно відмовляти, але через деякий час я також почав відчувати себе трохи ображеним". Маркос пояснив, що протягом трьох-чотирьох місяців він нехтував своїм особистим і професійним життям через те, що був настільки занурений у намагання допомогти іншим. "З першого дня мені було байдуже до своєї роботи, але врешті-решт мені довелося повернутися до неї".

Озираючись назад, Маркос каже, що прийняв би інші рішення, наприклад, приєднався б до організації і не дозволив би імпульсивній потребі віддати все, що можеш, не беручи до уваги її наслідки, перемогти. Він сказав: "Я ціную те, що допоміг багатьом людям, були діти, яких я влаштував до університету, і я вдячний, що зробив це", однак він розповів, що інші люди "просто приймали допомогу і продовжували просити про більше". Маркус також згадав, що одна з українських біженців, якій він допомагав - Ірина Вакарчук з Одеси - стала його помічницею в Польщі. Ірина мала справу з усіма "корумпованими британськими політиками і займалася всіма візами", що, як підкреслив Маркус, було "величезною допомогою".

На додаток до допомоги численним сім'ям у Польщі, він також переправляв сім'ї до Португалії. Однак через мовний бар'єр, брак можливостей працевлаштування, низьку заробітну плату і той факт, що "багато жінок просто сумували за своїми чоловіками і не могли приїхати", Маркос розповів, що "не кожна сім'я, якій я допоміг, залишилася". Маркос стверджує, що він досі підтримує зв'язок з кількома членами сімей, яким він допомагав, один з яких - 10-річна дитина, якій він допоміг вступити до приватної англійської школи і яка згодом виграла нагороду як найцінніший учень, що він описує як "дуже приємне відчуття".

"Я завжди намагаюся поставити себе на місце інших людей - я завжди пам'ятаю, що деякі діти лежать у канаві - а тут, на Заході, ми сприймаємо речі як належне". Як заявив Маркос, "це людська природа - рухатися далі і забувати", але для нього надзвичайно важливо бути чуйним і розуміти, через що проходять інші люди.

"Я допоміг близько 300 особам, і я б сказав, що життя 50 людей змінилися назавжди, позитивно", - заявив він, додавши, що "я був там, щоб простягнути їм руку допомоги, але я просто не можу нести їх вічно". За допомогою Маркоса та інших жертводавців понад 200 осіб були відправлені до Великобританії, ще 100 сімей були розселені по всій Європі, а кілька сімей були відправлені до Канади. "Цей конфлікт забутий. Люди втомлюються від допомоги, але ми повинні продовжувати робити все можливе. Наші зусилля не обов'язково повинні бути матеріальними, але ми просто повинні робити те, що можемо".


Стаття на цю тему:

Author

After studying Journalism for five years in the UK and Malta, Sara Durães moved back to Portugal to pursue her passion for writing and connecting with people. A ‘wanderluster’, Sara loves the beach, long walks, and sports. 

Sara J. Durães